Про цифрові сліди

Все-та­ки ко­рис­но ин­ко­ли пе­регля­да­ти ар­хі­ви. Сь­о­год­ні зʼя­су­вав, що від за­крит­тя Google Pages ми­ну­ло всь­о­го де­сять ро­ків. За цей час до­ве­ло­ся по­мі­ня­ти хос­тінг пʼять ра­зів! Я маю на ува­зі за­мі­ну до­ме­ну, а не дріб­ні про­б­ле­ми, та­кі як рап­то­ва втра­та всіх да­них. Особ­ли­во від­зна­чив­ся 000webhost, який під час онов­лен­ня да­них за­гу­бив до­ступ до мо­го до­ме­ну, по­тім по­про­сив ви­бра­ти час доби, ко­ли він від­клю­ча­ти­ме до­ступ, а кіль­ка днів то­му вза­га­лі без по­пе­ре­джен­ня зни­щив мій об­лі­ко­вий за­пис, то­му що при­пи­нив на­д­а­ва­ти до­ступ до до­ме­нів з ко­рот­ким іме­нем на без­оп­лат­ній ос­но­ві. Ду­маю, що плат­ні по­слу­ги є тро­хи ста­бі­ль­ні­ши­ми, але при­пи­ня­ю­ть­ся зра­зу піс­ля не­сп­ла­ти.

Це я до то­го, на­скіль­ки сміш­ни­ми є дис­ку­сії про циф­ро­ві слі­ди й до­ступи до да­них піс­ля смер­ти. Вам ще па­мʼят­ни­ка по­с­ті­й­н­о­го на моги­лі вста­но­ви­ти не встиг­нуть, а ва­ші циф­ро­ві слі­ди вже бу­дуть не­до­ступ­ни­ми! Як­що ва­ші ону­ки пи­та­ти­муть ва­ших ді­тей про вас, то во­ни ска­жуть: «Ось вам ва­ші пра­ді­ди й пра­баб­ки: їх­ні фот­ки, лис­ти, осо­бис­ті ре­чі, а з цим ні­чим не до­по­мо­жу: все де­сь у хма­рах. Як­що по­ри­є­те­ся в мо­їх кон­так­тах, мо­же знай­де­те ще якийсь жи­вий сер­віс. Але як дво­х­фак­тор­ний па­роль від­но­ви­ти — біс йо­го знає!»

Жар­тую. Швид­ше за все во­ни ска­жуть: «Го­ді вже зу­би за­ба­ла­ку­ва­ти. Ідіть-но кра­ще знай­діть яки­хось тар­га­нів на ве­че­рю, по­ки дра­ко­ни на по­лю­ван­ня не ви­ле­ті­ли. І лі­чи­ль­ник Ґейґе­ра не за­будь­те, бо на­б­рид­ло вже ваш одяг від бруд­н­о­го бо­ло­та чис­ти­ти!»

Далі...